Контраст між вічністю і духом,
Постійні спалахи печалі
Чужий бік рідної медалі — І суміш глухоти зі слухом.
Розлогі й чорні вени з кави.
Вони течуть бруківкою по місту,
Стікаються у вирі десь без змісту,
Заповнюючи собою простір й трави.
Отак закінчиться черговий вечір.
За ним прийде весна, а згодом чай
Котрий спіткає своєрідний край
Небесний чистий як сама печаль.
1 коментар