І ввечері, коли ніч землю полонила
Вона згадала все, що трапилось тоді:
Яка вона була, як жила,
І почуття, які тримала у собі.
Оцінює життя немов мудрець столітній,
Доросла ж бо, 15 прожила.
І в швидкоплинності ось цій всесвітній
Нарешті пригадати все змогла.
Здавалось би, що спогадів багато,
за всі роки їх пару сотень натікло.
Але чомусь колишній рік так згадує завзято,
Й хвилюється за те, що відбулось.
Ну ось, вона, зелена
Стоїть і дивно споглядає світ.
І необізнана така, і дивна й дика.
Мала іще, їй 14 літ.
І ось така невпевнена юначка,
Відкриється людині лиш одній,
Повірить в очі, усмішку і серце,
Подумає що це — майбутній її світ.
Так щиро все розкаже, що гадала,
Й очікуватиме тільки схвальних лів.
Та ось, ось саме та людина і зламала
її переконання, мрії з її снів.
Так боляче булотендійтній, юній
Коли у серце встромлювали ніж.
Коли ось саме їй, тепер постійно смутній
Всі дорікали, а зухвальству вже не було меж.
І швидко сплинув час, вже рік потому
Згадати тільки все вона змогла.
Тепер вона міцна, уперта і жорстока,
І вже вона ні краплі не дурна.
Хоч рік лишень пройшов, але для неї вічність.
Цей час був переходом від рожевих мрій.
І все навкруг тепер для неї — явна дійсність,
І у її житті немає більше необдуманих подій.
Але ті щирі почуття вже не забуть ніколи,
І хоч назовні видно тільки образ надміцний.
Всередині вона кохає й досі
Того, хто на все життя її змінив.
0 коментарів