Теплою сльозою, зігріваючи щоку, тихим диханням з привідкритих губ, легким дрижанням рук. А все, що жило і співало всередині тебе, зтискається в маленький сірий комок, а зтиснувшись щільно, намагається зтиснутись ще сильніше. А навколо цього комочка легка, в'язка порожнеча. В голові ні однієї думки. І тіло мріє лише про одне — зникнути, випаруватись з лиця землі, щоб ніколи-ніколи більше не відчувати цього болю. І не чути нічого окрім завивання вітру, і туман застеляє очі. А сльози все частіше і частіше ковзають по щокам. А мені всеодно. Тихо здригаюсь намагаючись подавати глухий стогін.
0 коментарів