це немовби завершення і народження знову

розумієш, це як ніби все починати з початку?
немовби знову невпевнено вчитись ходити,
шукати літери імені у дитячій абетці,
чи задумливо рахувати на пальцях години.

розумієш, тут, здається, нічого нового?
затерті розмови, розрахунки та ігри;
і твоє, випадково згублене, слово
говорить більше, ніж хочеться знати про дійсність…

розумієш, весь цей світ лише наша з тобою уява.
підсвідомо й стихійно змальовані кимось картини
це як ніби сліпець, що хоче побачити правду
це немовби, німий, що вміє брехати вустами.

розумієш, часом надміру багато гидоти
яка дряпає сильно, до (не)стерпного болю
і закреслює все, раніше відоме достоту
і жбурляє в багно, рештки нутрощів, зґвалтовані й голі.

розумієш, це звичайна історія. їх нараховано сотні
де кредити у пам'ять даються лише під відсотки
розрахунки приходять раніше, ніж щастя по квотах
що навряд чи збагнути комусь, хто не поряд.

розумієш, примари минулого втратили владу над нами
ми спалили гнітючі останки, й зникли в далеких просторах
все, що було колись, ми без огляду віддали океану
це немовби завершення і народження знову.

розумієш, міріади краплин омивали сьогодні цю пристань?
всі втікали, ховались і кляли когось з піднебесних
а ми просто мовчали і дивились… без змісту
в хмарне небо, що поволі чорніло над нами.

розумієш, ми змокли до нитки, захворіли і навіть померли?
нам віддали ключі і сказали всі шифри,
показали дорогу далеку до неба
і просили прийняти відведену дійсність.

***

ми пішли.

крок за кроком зникали і площі, і гул автостради, і сміття від людей,
і розлита пляшка лікеру, і розбитий годинник, і зім'ята стара фотокартка,
і побита дитина, і в сльозах закривавлена мати, і бридкий пішохід,
і водій, що плюється болотом
таж абетка, — залишена на роздоріжжі
і її сторінки, що розлетілися в боки
і весь зміст, що згубився, затоптаний людським черевиком.

***

розумієш, це як ніби знову ставати дорослим?

кожен день
кожен раз

від різкого удару
у щоку

[24.10.15 — 24.10.16]