Відкіль прийшов я і куди піду,
Не знаю сам. На утлім перехресті
Доріг мого пришестя і відшестя
Я дім поставив і смиренно жду:
Все стале і незмінне поза мною
Будується незримою рукою.
Буття є таїна. І лиш одно
Відчути малості моїй дано:
У домі вічності, могутнім домі
Всякчасні будем ми і незникомі.
Михайло Орест
Художньо-образна символіка вічності найяскравіше втілюється в тих творах, які відбивають загальну людську потребу залучення до сфери сакрального. Як зазначає Арон Гуревич, все сакральне належало вічності, тому й пов'язані з ним відрізки простору та часу відрізнялись міцністю та незнищенністю. Священний час не тече, не зникає, – він перебуває, відображаючи вічність Символічні образи вічності безпосередньо втілюються у монументальних формах величних культових споруд та меморіальних об'єктів, а опосередковано – завдяки архетипам, які складають глибинну основу виразних засобів композиції (корелюючи з культурним контекстом, архетипи здатні реалізувати свою інваріантну сутність у різноманітних варіантах).
Монументальні сакральні будівлі зводили з найміцніших матеріалів, їх спорудження вимагало величезних зусиль, коштів, а процес будівництва тривав роками (іноді – десятиліттями і століттями). Проте тема художньо-символічного втілення образу вічності може бути розглянута і на прикладі значно скромніших об'єктів. Це, зокрема, надгробні пам'ятники – твори, призначені для увічнення пам'яті померлих. У цьому сенсі значний інтерес являє тісно пов'язане з релігійним культом традиційне мистецтво євреїв, яке розквітло на теренах України впродовж ХУІІ-ХІХ століть. Надзвичайна фантазія, розмаїття, творча свобода єврейського традиційного мистецтва спонукала автора цих рядків виконати цикл художніх робіт, навіяних враженнями від знайомства із захоплюючими зразками творчості єврейських майстрів-різбярів. Тут наводяться деякі композиції з цього циклу, а також світлини надгробних стел єврейських кладовищ Буковини (переважно обрано ті фрагменти мацев, що фіксують зооморфні мотиви: зображення левів, оленів та птахів).
ЛЕВИ.
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут,— життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
Омар Хайям
ОЛЕНІ.
Людське життя – поріг у Вічність,
Рубіж між нині й небуттям.
Лиш Смерть, її німа величність,
Крізь цей рубіж поможе нам
Переступити, відродитись,
Щоб потім знов прийти в життя,
Де новим тілом народитись,
Поставши з виру небуття...
Наталія Крісман
ПТАХИ.
Час лікує нас у відчаю вогні.
І мордує у чеканні, в незнанні.
Час з’їдає, душить щастя світлий хміль
І розтягує, мов гуму, сум і біль…
То залізний, то пластичний, то крихкий.
Милосердний і безжальний. І глухий.
Час творити, час кохати, час піти…
Час будує і розвалює мости.
Але завжди він іде без вороття.
І на все у нас лише одне життя...
Юлія Холод
Не знаю сам. На утлім перехресті
Доріг мого пришестя і відшестя
Я дім поставив і смиренно жду:
Все стале і незмінне поза мною
Будується незримою рукою.
Буття є таїна. І лиш одно
Відчути малості моїй дано:
У домі вічності, могутнім домі
Всякчасні будем ми і незникомі.
Михайло Орест
Художньо-образна символіка вічності найяскравіше втілюється в тих творах, які відбивають загальну людську потребу залучення до сфери сакрального. Як зазначає Арон Гуревич, все сакральне належало вічності, тому й пов'язані з ним відрізки простору та часу відрізнялись міцністю та незнищенністю. Священний час не тече, не зникає, – він перебуває, відображаючи вічність Символічні образи вічності безпосередньо втілюються у монументальних формах величних культових споруд та меморіальних об'єктів, а опосередковано – завдяки архетипам, які складають глибинну основу виразних засобів композиції (корелюючи з культурним контекстом, архетипи здатні реалізувати свою інваріантну сутність у різноманітних варіантах).
Монументальні сакральні будівлі зводили з найміцніших матеріалів, їх спорудження вимагало величезних зусиль, коштів, а процес будівництва тривав роками (іноді – десятиліттями і століттями). Проте тема художньо-символічного втілення образу вічності може бути розглянута і на прикладі значно скромніших об'єктів. Це, зокрема, надгробні пам'ятники – твори, призначені для увічнення пам'яті померлих. У цьому сенсі значний інтерес являє тісно пов'язане з релігійним культом традиційне мистецтво євреїв, яке розквітло на теренах України впродовж ХУІІ-ХІХ століть. Надзвичайна фантазія, розмаїття, творча свобода єврейського традиційного мистецтва спонукала автора цих рядків виконати цикл художніх робіт, навіяних враженнями від знайомства із захоплюючими зразками творчості єврейських майстрів-різбярів. Тут наводяться деякі композиції з цього циклу, а також світлини надгробних стел єврейських кладовищ Буковини (переважно обрано ті фрагменти мацев, що фіксують зооморфні мотиви: зображення левів, оленів та птахів).
ЛЕВИ.
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут,— життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
Омар Хайям
ОЛЕНІ.
Людське життя – поріг у Вічність,
Рубіж між нині й небуттям.
Лиш Смерть, її німа величність,
Крізь цей рубіж поможе нам
Переступити, відродитись,
Щоб потім знов прийти в життя,
Де новим тілом народитись,
Поставши з виру небуття...
Наталія Крісман
ПТАХИ.
Час лікує нас у відчаю вогні.
І мордує у чеканні, в незнанні.
Час з’їдає, душить щастя світлий хміль
І розтягує, мов гуму, сум і біль…
То залізний, то пластичний, то крихкий.
Милосердний і безжальний. І глухий.
Час творити, час кохати, час піти…
Час будує і розвалює мости.
Але завжди він іде без вороття.
І на все у нас лише одне життя...
Юлія Холод
0 коментарів