Свіча…

Світло і віск на папері,
Ніжно блищиться зоря.
Разом із місяцем в небі
Блукає загублене «я».

Ніч оповита буттям
Про тебе, світло і волю.
Я пишу роман із життям
Рядки визначатимуть долю.

Війна…

Я згадаю далеке минуле
Скільки варта було життя?
А тепер? — Ми далеко пірнули
І забули що таке каяття.

Замість «Здрастуйте» чуємо «мов»
Замість дякую — лише мовчання.
Де ж те світло вільних розмов?
Що для нас означає «кохання»?

Життя…

Пише долі все новий сюжет
Десь все біле, а десь із страхом
Хтось будує вже новий макет
Хтось тікає від щастя із жахом.

Це так дивно! Це просто життя?
Але скільки тут радості й болі!
Скільки ніжності, сміху сповна
І краси тут буяє доволі!

Кличе стримано світ — посміхнись!
І додай до мистецтва іскру.
Відкрий очі і просто дивись
В юність свою і щиру пору.

Зоря…

Задумана тінь від чекання,
Розхристані спогади й я,
Я шепчу зорі рій бажання
В надії на теплі слова.

Я знаю, буде ще добре,
Ще буде і правда, й любов.
Але убиває «сьогодні»
У жилах погашена кров.

Свіча…

Світло і віск на папері,
Ніжно блищиться зоря.
Разом із місяцем в небі
Блукає загублене «я».

20.10.2010р.