Зараз писатиму щось таке за що мене возненавидить жіноча половина соцмереж. Ну для тих, хто мене знає – то не дивниця, а хто вперше знайомиться з резонансністю моїх думок – будьте обережними на поворотах і в критиці. Поїхали. Мова піде про те, що важливіше для жінки: чоловік чи діти?

Жінка, коли бачить подібне питання, одразу ж ловить себе на думці: «Та ну що за дурне питання? Адже відповідь очевидна…». А я одразу ж кажу, що питання поставлене некоректно. Бо найважливішим у обох випадках є елемент любові. Ну бо погодьтеся, що без нього якось ані питання, ані сімейне життя не є повноцінним і доцільним.

Любов до чоловіка – справжнього надійного, вірного, і на плечі заснути можна, і у війну сховатися за ним, і послати прокладки в аптеку купляти можна….Вона така щира, ну от Ви для нього на все здатні, і біля плити стояти, і в ліжку «ізощрятся», і нову білизну купувати,і виглядати так, що Анджеліна Джолі курить нервно поряд, і йому светри і шарфики в'язати, загалом оточувати його теплотою і турботою…і тут раптом! В результаті чергових запланованих чи незапланованих «ізощрєній» в ліжку у вашому житті з’являється ще одне меленьке чудо із чудес, яке не потребує твого вигляду на мільйон баксів і нової білизни, укладки волосся, і нафарбованого личка. Воно просто плакає і трєбує циці. І за це готове любити тебе так сильно і ніжно, як ніхто і нікагда. Ну от жінка розуміє. Блін та от мене люблять і цінують, поважають такою як я є, без зайвих цяцьок і масок!!! Он де вона істина життя. Воу, воу, воу, палєхчє…а тепер емоції і зайве «мімімі» в стороночку.

Місяці і роки летітимуть, і рано чи пізно дитя навчиться самостійно ходити на горщик, вперше візьме до рук сигарету і пішле тебе під три чорти, потім повернеться, поплаче, розкається, забере пару сотень гривень на навчання, знайде собі когось такого самого в штанях чи спідниці, і теж почне замислюватися, що важливіше друга половинка чи діти…. А де ти? Де твоє місце на цьому святі життя? На вихідних, бавити онуків, допомагати…озирнись, а де твій чоловік? А… нема…ну на фіг його, дитина завжди важливіше….

Любов вона зажди важливіша за все, можливість її реалізовувати кожної хвилини і секунди, віддавати….Діти — це паросток любові, чоловік – зерно, яке сіється… То як можна обирати між цими двома аспектами? Як можна добровільно відмовитися від турботи про чоловіка і назвати дитину основною ціллю свого життя? (Мова йде про чоловіків – справжніх чоловіків, а не тих, які там ставлять Вас перед якимсь вибором, і вобшем ведуть себе як паскуди). Тут, мабуть, почнеться контраргументація мамусь, але…ну вже така наша доля, берегині домашнього вогнища, і ми тут маємо роздертися просто, аби втримати у наших серцях любов до чоловіка та дитини. Бо саме, чоловік ( ну в когось і не один) ділить з тобою життя,і хоче зістаритись разом….адже діти цього не прагнуть, як їх не виховуй і не люби. Ну є окремі випадки, які живуть з матусями до 40 років і позбуваються цнотливості в 35 – та хіба так круто? Так фіговато, відверто хріновато… пр и такій постановці питання, на мою думку, виживають сім»ї і розлучень меншає, коли матуся встигає любити всіх. І прикладів, вже вкотре повторююсь багато, коли уміють, люблять, практикують. Це ж саме стосується одиноких матусь, адже їз справжній чоловік теж десь поряд, потребує тепла і любові, таке собі бездомне кошенятко – головне, щоб в тебе вистачило часу погладити його і нагодувати))