В мені

Ти розумієш, в мене є душа,
І серце є, і ось його частину
Я віддаю тобі, даю всю половину,
Усю себе, тепер вже я — твоя.

Ні, прошу не лишай частину ту мені,
Вона ніколи вже не буде моя,
Хоч серце і в мені, але його частина — твоя
В мені вже не горить, я віддаю її тобі.

Так, повністю твоя, бо друга серця половина,
Яку залишив ти мені — горить
Для тебе вічно, безупину мерехтить
В агонії кохання в цю хвилину.

Кохання — дивна річ, у ньому зараз я
Страждаю, біль, проте, мене вже не зупинить,
Так боляче, незнання правди великий смуток чинить.
Але вже страшно стартувати знову, крокую до кінця.

Кохання — дивна річ, така тонка, прудка.
Одних знесилює, а в інших виростають крила.
Одні страждають в болі незнання,
А інший каже їй :«Моя ти мила!»

Ну звісно, в тебе сотні «милих»
Могло би буть, не я ж єдина, але ти зрозумій-
Є істина одна: коли вже мозок твій
Кохання полонило, для почуттів віддатися ти мусиш щирих.

Можливо, втрачу я себе, це страшно розуміти,
Але кохання прагне жити,
Воно так просить не вбивать його, а дать своїм шляхом проплити,
Що ж… відтепер твоя, вирішуй далі що робити!