Коли дзвенить дзвінок і приходять повідомлення, вітаючи твої тридцять, а на лобі прорізається перша зморшка й друзі давно мають сім’ї, а дехто вже не має, коли слухаєш, як крапає з погано закрученого крана самотність, а в записнику викреслені номери колишніх й викурений чек вже не приносить забуття й задоволень, й свідомість розширюється лиш наполовину, коли тобі стає сумно й хочеться потягнути в своє пекло чисті крила в білій білизні, шукай на десять, а то й одинадцять, може, трохи більше, молодше від себе дівча, можливо, тинейджера, мале, гарне й боязке, похітливе й трохи розпусне, бо воно полікує твої зморшки, й видасться, що тобі ніби й менше, й світ котиться в інший бік, й вона поділиться вперше побаченим світом, а може просто трохи зміненим, й часом варитиме тобі міцну каву й погодиться спорожнити коробку від презервативів, але частково чинитиме спротив, та примушувати її тобі до вподоби, й вчитиметься бути чуттєвою, й лікувати тебе, або підліковувати, але вона приходитиме рідко, рідше, втече, а зморшка з’явиться наново, причім не одна, й у паспорті вклеюватимуться фото, а кава холонутиме, й кран пропускатиме самотність, все більше каменю / потім менше / марки / й хтозна що іще, й більше дівчаток, молодші, менші, майже діти, та не поможе (не помага), а може, затихне дзвоник, й зітреш повідомлення, щоб почути іще перший помічний запах слини, любов якої ще вмира.
0 коментарів