…
Із чого почати?
Із осені.
Що знову вийшла тобі назустріч.
Що знає про твої почуття до зими.
І все ж…без неї ти не усвідомиш, що таке сорокаградусне кохання…і сорокаградусний холод, що заліз під рукавички…
Не пий більше. Не пий більше дощ. Бо не буде з чого робити лід. Для зими.
І для мого мартіні…
У тебе все гуд. Гудітиме електрочайник. Гуркотітиме вагон поїзда. Гукатиму…а ти…не чуєш…не чу…
Чудно якось ходити нашими вуличками. І згадувати наші променади.
І принаджувати тебе очима. Ото твоє вікно. І вона в ньому у шовковому халатику. Ото – моє… Нікого.
Головне – за кілька днів – зима. Усе буде білим. Дерева. Дахи. Дні.
Ні, я ще не готова. Сіро-жовто-червоно-чорно…лише не біло…біля тебе – вона…не біло…не біля…
Із чого почати?
Із-ззз…зими.
Що віддалася тобі уся безкраю.
Поцілунки твої вуст залишають тавро на її плечі…вона посміхається. Хоч їй холодно в шовковому халатику… І щось болить. Десь біля діафрагми. Стискає до знемоги, мов ртуть в моєму барометрі…нуль. І тільки…
Із чого почати?
Зараз полетить пташка!? Смішно. Усі птахи вже давно відлетіли…
Обійми її.
Отак, добре! Стань поруч. Візьми за руку. Супер! А де ж ваші радісні обличчя? Ловіть сніг! Отак! Підставляйте долоні. Молодці! Ще кілька кадрів. Давайте, роздягніться! Нижче підборіддя…Так! Є!..
А тепер знову гірко! Гірко-ооо!..
Зима плаче. Снігом і дощем.
Вітряна ніч. І пуста як склянка, де на дні – зо три краплі мартіні.
Чому я тоді…відпустила?
Усе…годі…досить!
А фотографії вдалі! Як ніколи…ця…і ця нічого…і ще одна…
І та…нічогенька робота…завтра віддам тебе…і все…
Зима… Вона справді неймовірна у білому…І ця сукня…і фата…і…сніжинки у волоссі…Ну не люблю я білого…не люблю…
Завтра віддам тобі. Сфотографований шматочок вашого щастя…І піду.
Хха, папараці! Без прощань. І без рації…
Тільки мереживо чужої любові – в об’єктиві.
Чорний об’єктив. На чорному непомітні відбитки самоти.
Тільки на білому…один раз…тільки один раз багато…болю…
Безколірний знімок! Є таки погане фото…ага!..
Правду ти колись сказав. Ніякий з мене папараці!..
Роксолана ЖАРКОВА, з книги «Він пахне тобою», 2017
Із чого почати?
Із осені.
Що знову вийшла тобі назустріч.
Що знає про твої почуття до зими.
І все ж…без неї ти не усвідомиш, що таке сорокаградусне кохання…і сорокаградусний холод, що заліз під рукавички…
Не пий більше. Не пий більше дощ. Бо не буде з чого робити лід. Для зими.
І для мого мартіні…
У тебе все гуд. Гудітиме електрочайник. Гуркотітиме вагон поїзда. Гукатиму…а ти…не чуєш…не чу…
Чудно якось ходити нашими вуличками. І згадувати наші променади.
І принаджувати тебе очима. Ото твоє вікно. І вона в ньому у шовковому халатику. Ото – моє… Нікого.
Головне – за кілька днів – зима. Усе буде білим. Дерева. Дахи. Дні.
Ні, я ще не готова. Сіро-жовто-червоно-чорно…лише не біло…біля тебе – вона…не біло…не біля…
Із чого почати?
Із-ззз…зими.
Що віддалася тобі уся безкраю.
Поцілунки твої вуст залишають тавро на її плечі…вона посміхається. Хоч їй холодно в шовковому халатику… І щось болить. Десь біля діафрагми. Стискає до знемоги, мов ртуть в моєму барометрі…нуль. І тільки…
Із чого почати?
Зараз полетить пташка!? Смішно. Усі птахи вже давно відлетіли…
Обійми її.
Отак, добре! Стань поруч. Візьми за руку. Супер! А де ж ваші радісні обличчя? Ловіть сніг! Отак! Підставляйте долоні. Молодці! Ще кілька кадрів. Давайте, роздягніться! Нижче підборіддя…Так! Є!..
А тепер знову гірко! Гірко-ооо!..
Зима плаче. Снігом і дощем.
Вітряна ніч. І пуста як склянка, де на дні – зо три краплі мартіні.
Чому я тоді…відпустила?
Усе…годі…досить!
А фотографії вдалі! Як ніколи…ця…і ця нічого…і ще одна…
І та…нічогенька робота…завтра віддам тебе…і все…
Зима… Вона справді неймовірна у білому…І ця сукня…і фата…і…сніжинки у волоссі…Ну не люблю я білого…не люблю…
Завтра віддам тобі. Сфотографований шматочок вашого щастя…І піду.
Хха, папараці! Без прощань. І без рації…
Тільки мереживо чужої любові – в об’єктиві.
Чорний об’єктив. На чорному непомітні відбитки самоти.
Тільки на білому…один раз…тільки один раз багато…болю…
Безколірний знімок! Є таки погане фото…ага!..
Правду ти колись сказав. Ніякий з мене папараці!..
Роксолана ЖАРКОВА, з книги «Він пахне тобою», 2017
0 коментарів