Так важко зараз щось писати,
Сміюся, наче, та жива,
Але приходиться ковтати
Той бруд, що в серце люд кида.
Так хочу просто світла, неба,
Щоб в серці знову вирій мрій!
Немов запалена комета
Метати в зорі вир подій
Таких, немов з дитинства взятих.
А не з отих самотніх дір
У світі грішних діл та зваби…
Де хоч кричи та завжди вір — Не чують, ой не чують люди,
А серце дужч і дужч болить.
Коли та воленька вже буде?
Коли Вкраїна хоч на мить
Повстане гордо серед диму,
Де стоптані лежать сини?
А ми сміємось без упину…
Все забуваємо, мов сни…
Так, не багато прожила!
Ви скажете, коли прочтете.
Та мимовільно вся душа
Кричить: «Спиніться, бо впадете,
у прірву,
там помрете…