Щастя.

Я все життя чекала щастя. Я думала, що воно величезне, світле, вільне. Я вірила, що воно приходить несподівано, як грім, як ураган, все ламаючи, зносячи на своєму шляху і будуючи заново. А ще воно обов'язково мало оголосити «Це я, твоє щастя!».
Але проходили роки. Очікування свят виявлялось кращим ніж самі свята. І поступово прийшло розуміння того, що щастя може бути маленьким, тихим, шмаркатим і вередливим, що воно не приходить, його потрібно створювати. А потім ще латати, клеїти, штопати і годувати сніданком.
А ще воно дуже непостійне. Воно може будь-якої хвилини луснути, як мильна бульбашка, розсипатись, як картковий будиночок, вилетіти метеликом в квартирку. Воно не терпить брехні, легко ображається. воно не любить яскравий одяг. воно йде так само тихо, як і приходить. І тільки через роки ми розуміємо, що до нас приходило справжнє щастя.
Зумій розгледіти своє щастя.Не відвертайся від нього.