Навиворіт.

Якщо навиворіт, то остаточно, так, щоб аж голова заверталась. У людей буває залежність одне від одного, а буває навиворіт. Лежу дивлюсь в стелю, на годиннику 01:01. Люди за якими сумую займаються… а я власне не знаю чим займаються. Ніч. Спокій.Тиша. Думка, яка вже декілька тижнів хоча ні не знаю скільки.Навіть не думка, а почуття. Ніби й не сама, та ні в кому особливої потреби не відчуваю.Відсутність почуттів… апатія.
«Відпусти мене… я буду зламаним птахом»
Відпустили.Стало легше, проте зламана. Зламали, а розбитись не дали.Живи.
Збирай себе в черговий раз за останній рік по шматках і маленьких клаптиках.
Сильна.Розберусь.Зберу… от лише збирати довго доведеться.
Мабуть не варто надто багато думати, надо сильно відчувати, надто багато пробачати, терпіти теж не варто.Не цінять. Якщо людина йде з твого життя не наздоганяй, щиро побажай щастя і нехай іде. Її роль вже зіграна.Чиїсь ролі зіграні надто давно і аркуші зі сценаріями вже припали пилом. Поряд потрібні ТІ люди, але де вони??! десь проте не тут.
Розум каже одне, почуття інше. Як тут приймати рішення.Сумніви. ДУмки.Почуття.ТЕмпература. РУки.Хвороба.Нерви.
Горю.
Згоріло все… в душі попіл. Стомилась.
Сподіваюсь я все роблю правильно, хоч іноді і навиворіт.

Музика…