Вона стояла біля вікна. Така спокійна та замислена. Дивилася, як небесна блакить покривається чорним покривалом… Луною котився грім, повітряний простір пронизували блискавки… Враз важкі краплі почали рясно умивати землю, яка і так була стомлена від небесного плачу… Вона спокійно стояла біля вікна, її погляд поглинав красу літнього саду… Серед троянд чіпляли око лілії, — такі білі, тендітні, самотні… стомлені від вітрів…
Сльози червневого неба відбивалися на склі вікна. З боку виглядало ніби плаче сама дівчина. Та, вона вже не в змозі плакати… Принаймні не зараз. Не можна піддаватися емоціям.В голові роїться жахіття роздумів. «Потрібно щось міняти.Потрібно щось міняти!- уривками чулося — Потрібно обирати шлях… але який? Відректися від минулого? А якщо так буде гірше? Але ні……… Без минулого немає майбутнього, без фундаменту немає самої будівлі… Але чомусь хочеться очиститись, почати все з чистого листа, написати нову книгу спаливши дану… Бдувати щось нове… »
Для неї отцей дощ став особливим, символічним… Щось зламалося в її єстві… Сльози червня надали змогу очиститись… Знайти нову ціль в житті…
0 коментарів