Білим снігом лягають рядки,
На клаптик невагомих історій,
Їм б віддати лишки журби,
Й смакувати, забувши про сповідь.
Та дарма, ти знаєш, дарма!
Не залишиш джерел печалі,
Спокута, як завше, одна –
За життя платити життям
(З переношеними думками).

Він напише про тебе рядки,
Власну збірку любовних історій,
Ти ж у стінах тісної тюрми,
Проклинатимеш! «Вибрик гормонів».